

Celebration of Life
Honoring the Memory of Mykola Viksich
April 12, 1946 – December 17, 2024
Order of Service
Following the Service
All are invited to join us downstairs for refreshments and a time of fellowship.
A donation box is available in the foyer. Contributions will support a five-day summer camp (June 10-15) for Ukrainian children displaced by war. For those who prefer to donate electronically, e-transfers can be sent to: donation.mcca@gmail.com. Please include “Summer Camp Donation” in the message.
Thank you for being here to honor and celebrate the life of Mykola Viksich. Your presence and support are deeply appreciated.
A Tribute to Mykola Viksich
We invite you to watch this special video below honoring Mykola’s life, memories, and the legacy he leaves behind. May it serve as a reminder of the love, kindness, and faith he shared with those around him.
Eulogy
Віксіч Микола Васильович народився 12 квітня 1946 р. в селі Драчинці Чернівецької області, Кіцманський район, в багатодітній сім’ї. Він був 4-ю дитиною в сім’ї. Його дитинство було важким, тому що багато працювали біля хати, працювали на полях, так як його тата відправили в заслання на 25 років.
Микола пережив своє дитинство в холоді, в голоді. До школи ходив пішки, приблизно 10 кілометрів щоденно. Коли йому виповнилось 17 років, залишив дім і поїхав на заробітки в Магаданську область, а пізніше на Камчатку, щоб покращити своє життя та допомогти своїм батькам. Він працював там дуже важко і старанно. Також в тому колективі він рахувався наймолодшим працівником.
Пізніше він пішов служити в армію у танкову частину в Білорусь, а потім у Чехо-Словаччину. Закінчивши службу, він повернувся в Чернівці.
У 1969 р. познайомився з майбутньою дружиною Ганною. В 1970 р. 25 січня відсвяткували весілля. Проживши разом лише 2 місяці, знову поїхав на роботу в Магаданську область, щоб покращити життя майбутньої сім’ї.
16-го листопада 1970 р. народилася донька Людмила.
10 січня 1974 р. народився син Руслан.
1 вересня 1980 р. народився син Микола.
Микола Васильович дуже любив і гарно проводив час з дітьми. Щороку їздили на море, в Карпати на відпочинок, восени збирали гриби, чорниці. Він завжди любив дарувати дружині польові та лісові квіти, взимку їздив з дітьми в рідне село на лижі. Всі свята, а особливо Новий рік, зустрічали в колі родини. Микола Васильович дуже любив свою тещу Параскеву Дмитрівну.
У своєму заповіті написав, щоб його прах похоронили біля тещі, яку завжди називав мамою.
В 1990 р. Людмила, донька, виїхала до Канади. В середині дев’яностих переїхав до Канади син Руслан. В кінці дев’яностих дочка зробила документи для решти родини, і в 2002 р. родина приїхала до Канади, в Едмонтон. Старший син Руслан знайшов татові, мамі і брату роботу. Микола Васильович працював завжди добросовісно. До останнього дня своїх днів працював в саду, їздив за продуктами та допомагав дітям по господарству, до 11-го листопада 2024 року.
12-го листопада 2024 року сталося так, що потрапив в лікарню. У нього було бажання полетіти до України, пройтись по рідних стежках та також відсвяткувати п’ятдесят п’ятиріччя спільного життя з дружиною.
На жаль, 17 грудня 2024 р. о 10:20 вечора він пішов у вічність.
Ми будемо його пам’ятати як люблячого тата, дідуся та коханого чоловіка.